Архієрейський Собор Руської Православної Церкви

Про канонічні аспекти церковного шлюбу

Документ прийнятий на Архієрейському Соборі Руської Православної Церкви 29 листопада – 2 грудня 2017 року.

Шлюб є ​​встановлений Богом союз чоловіка і жінки (Бут. 2: 18-24; Мт. 19: 6). За словами апостола Павла, шлюб подібний союзу Христа і Церкви: «Чоловік є глава дружини, як і Христос глава Церкви, і Він же Спаситель тіла. Але як Церква кориться Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї. <…> Тому покине чоловік свого батька й матір, і пристане до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Еф. 5: 23-25, 31).

  1. Умови вступу в церковний шлюб і перешкоди до вчинення таїнства Шлюбу

Вступ в церковний шлюб (вінчання) передбачає відкрите і вільне волевиявлення чоловіки і жінки, виражене перед Церквою, представленої священнослужителем, яка вчиняє таїнство.

Внаслідок укладення шлюбу між чоловіком і дружиною виникають моральні обов’язки, а також юридичні і економічні права як по відношенню один до одного, так і по відношенню до дітей.

«Шлюб є ​​союз чоловіка і жінки, спільність всього життя, співучасть в божеському і людському праві» – говорить принцип римського права, який увійшов і в слов’янські церковні правові джерела (Кормчая, гл. 49). У зв’язку з цим церковне вінчання в тих країнах, де воно не тягне за собою цивільно-правових наслідків, відбувається після державної реєстрації шлюбу. Така практика має підставу і в житті давньої Церкви. В епоху гонінь християни не допускали компромісів з державної язичницької релігією і вважали за краще мученицьку смерть участі в язичницьких обрядах. Однак і в цей історичний період вони вступали в шлюб таким же чином, як і інші піддані Римської держави. «Вони (тобто християни) укладають шлюб, як і всі», – каже ще в II столітті автор послання до Діогнету (V глава). При цьому шлюби християн, як і всі інші важливі справи, відбувалися з благословення єпископа: «А ті, які одружуються і виходять заміж, повинні вступати в союз з згоди єпископа, щоб шлюб був у Господі, а не по похоті. Нехай все буде на славу Божу »(св. Ігнатій Богоносець. Послання до Полікарпа, V).

Вчинення вінчання до державної реєстрації шлюбу допускається виключно з благословення єпархіального архієрея і в особливих випадках, наприклад, через підтвердженого медичними документами важкого захворювання, що може привести до швидкої кончини, або з огляду майбутнього участі у військових, а також інших діях, пов’язаних з ризиком для життя , і за умови, що державна реєстрація шлюбу в бажані терміни неможлива.

У ситуаціях, що вимагають невідкладного рішення про вінчання до державної реєстрації шлюбу, священнослужитель може самостійно прийняти таке рішення з подальшим доповіддю про те єпархіальному архієрею.

Не визнається можливим вінчання шлюбів, зареєстрованих відповідно до національного законодавства, але не відповідають канонічним нормам (наприклад, при перевищенні допустимого церковними правилами кількості попередніх шлюбів одним з бажаючих вінчатися або при наявності між особами, які бажають вінчатися, неприпустимих рівнів спорідненості). Церква категорично не визнає і не визнає союзи осіб однієї статі в якості шлюбу незалежно від визнання чи невизнання таких цивільним законодавством, а також інші форми співжиття, що не відповідають раніше цим визначенням шлюбу як союзу між чоловіком і жінкою.

Церква благословляє шлюби тих осіб, які усвідомлено приступають до цього Таїнства. В сучасних церковних документах наказано: «Через невоцерковлені більшості вступають в церковний шлюб вважається за необхідне встановити перед таїнством Браку обов’язкові підготовчі бесіди, під час яких священнослужитель або катехізатор-мирянин повинен роз’яснити молодятам важливість і відповідальність проведеного ними кроку, розкрити християнське розуміння любові між чоловіком і жінкою, пояснити сенс і значення сімейного життя в світлі Святого Письма і православного вчення про спасіння »1. Священнослужителю також слід рекомендувати бажаючим вступити в шлюб сповідатися і причаститися Святих Христових Таїн напередодні вінчання.

Таїнство Шлюбу не може бути скоєно над людиною, що заперечує основні істини християнської віри і моральності.

Церква також не дозволяє вінчати наступних осіб:

а) вже перебувають в іншому шлюбі, церковному чи зареєстрованому державними органами влади;

б) перебувають між собою в кровній спорідненості по прямій лінії незалежно від ступеня споріднення (Трулі. 54, Вас. Вел. 87, указ Святійшого Синоду від 19 січня 1810 року);

в) перебувають між собою в кровній спорідненості по бічній лінії (в тому числі єдинокровні і єдиноутробним) до четвертого ступеня включно; шлюби в п’ятого і шостого ступенів бокового кровного споріднення можуть бути здійснені з благословення єпархіального архієрея (там же);

г) перебувають між собою в тих видах властивості, на які вказано в Трулі. 54: «батько і син з матір’ю і дочкою, або батько і син з дівами двома сестрами, або мати і дочка з двома братами, або два брата з двома сестрами»; передбачені рішеннями Святішого Синоду (XVIII-XX ст.) заборони на вступ в шлюб при інших видах властивості застосовуються на розсуд єпархіального архієрея;

д) складаються в духовну спорідненість:

  • восприемника с им воспринятой во Святом Крещении, восприемницу с ею воспринятым (указ Святішого Синоду від 19 січня 1810 року);
  • восприемника с матерью воспринятого, а также восприемницу с отцом воспринятой (Трулі. 53, укази Святішого Синоду від 19 січня 1810 року від 19 квітня 1873 року і від 31 жовтня 1875 року).

е) раніше перебували в трьох шлюбах (враховуються шлюби як вінчані, так і не вінчані, але отримали державну реєстрацію), в яких той, хто бажає вступити в новий шлюб, перебував в тих шлюбах після прийняття ним Святого Хрещення;

ж) перебувають в духовному сані, починаючи з висвячення в іподияконський чин;

з) ченців;

і) які не досягли шлюбного віку згідно з державним законодавством, з урахуванням винятків, передбачених цим законодавством;

к) визнаних недієздатними в установленому законом порядку в зв’язку з психічним розладом, хоча у виняткових випадках єпархіальний архієрей може прийняти рішення про можливість вступу таких пар в церковний шлюб;

л) здійснили так звану зміну статі;

м) між тими, хто удочерив або усиновив, та тими, які усиновили з усиновленими, прийомних батьків з прийомними дітьми.

Неприпустимо вчинення вінчання при відсутності вільної згоди обох сторін.

У тих випадках, коли священнослужителю важко визначити наявність або відсутність перешкод до здійснення таїнства вінчання, він повинен або самостійно звернутися до єпархіального архієрея, або запропонувати бажаючим вінчатися звернутися до єпархіальної влади за вирішенням виниклої ситуації і дозволом на вчинення вінчання.

Шлюби між хрещеними можуть відбуватися з благословення єпархіального архієрея (з урахуванням указу Святішого Синоду від 31 грудня 1837 року).

  1. Визнання церковного шлюбу недійсним

Освячення шлюбу, здійснене помилково (наприклад, при незнанні про наявність перешкод) або зловмисно (наприклад, при наявності встановлених церковним законодавством перешкод) може бути єпархіальним архієреєм визнано недійсним.

Виняток становлять вінчання, вчинені при наявності таких перешкод, які можуть бути подолані благословенням архієрея (див. Пункт в переліку вище), або у разі недосягнення одним з вінчаних шлюбного віку за умови, що до часу виявлення даного обставини шлюбний вік був уже досягнуто або якщо в такому шлюбі народилася дитина.

У тих випадках, коли подружжя, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, приймають православ’я через таїнство Хрещення або через чин приєднання, їх шлюб може бути вінчаний, якщо до того немає канонічних перешкод.

Церковний шлюб може бути визнаний недійсним за заявою одного з подружжя у разі нездатності другого з подружжя до шлюбного співжиття з природних причин, якщо така нездатність почалася до скоєння шлюбу і при цьому була не відома іншій стороні, а також якщо вона не обумовлюється похилим віком. Відповідно до визначення Всеросійського Церковного Собору 1917-1918 рр. звернення з цього приводу до єпархіальної влади може бути прийнято до розгляду не раніше, ніж через два роки з часу скоєння шлюбу, причому «зазначений термін не є обов’язковим у випадках, коли нездатність чоловіка безсумнівна» 2.

Відносно православних християн, які перебували у зареєстрованому шлюбі, не освяченому таїнством, священнослужителям слід керуватися визначенням Священного Синоду Руської Православної Церкви від 28-29 грудня 1998 про неприпустимість практики позбавлення Причастя осіб, що живуть в невінчаний шлюбі, і ототожнення такого шлюбу з блудом. Слід мати особливе пастирське піклування про таких людей, роз’яснюючи їм необхідність благодатної допомоги, якої просять в таїнстві Шлюбу.

III. Шлюби з інославними християнами

Стародавні церковні канони (Трулі. 72, Лаод. 31) заради захисту Церкви від поширення єресі забороняли православним християнам вступати в шлюб з єретиками. Цей підхід і нині має застосовуватися по відношенню до членів єретичних і розкольницьких угруповань, ворожих Церкви і створюють загрозу її єдності.

Інший підхід, заснований на принципі ікономії, застосовується щодо шлюбів з представниками тих інославних спільнот, які не ворожі Православної Церкви. Цей підхід, відбитий в постановах синодального періоду, підсумовано в Основах соціальної концепції Російської Православної Церкви: «Виходячи з міркувань пастирської ікономії, Російська Православна Церква як в минулому, так і сьогодні знаходить можливим вчинення шлюбів православних християн з католиками, членами Древніх Східних Церков і протестантами , які сповідують віру в Триєдиного Бога, за умови благословення шлюбу в Православної Церкви і виховання дітей у православній вірі. Такий же практики на протязі останніх століть дотримуються в більшості Православних Церков».

  1. Благословення єпархіального архієрея на вступ в такий шлюб може бути викладено православній стороні у відповідь на письмове прохання, яке повинно супроводжуватися згодою з боку неправославних на те, щоб діти були виховані в православній вірі.

Той же підхід застосовується щодо вінчання православних християн зі старообрядцями.

  1. Шлюби з нехристиянами

Не освячуються вінчанням шлюби, укладені між православними і нехристиянами (Халк. 14). Це пов’язано з піклуванням Церкви про християнське зростання вступаючих в шлюб: «Спільність віри подружжя, що є членами тіла Христового, становить найважливіша умова справді християнського і церковного шлюбу. Тільки єдина в вірі сім’я може стати «домашньою Церквою» (Рим. 16: 5; Флм. 1: 2), в якій чоловік і дружина спільно з дітьми зростають в духовному вдосконаленні та пізнання Бога. Відсутність одностайності становить серйозну загрозу цілісності подружнього союзу. Саме тому Церква вважає своїм обов’язком закликати віруючих вступати в шлюб «тільки в Господі» (1 Кор. 7:39), тобто з тими, хто поділяє їхні християнські переконання».

У той же час до осіб, які перебувають у шлюбі з нехристиянами, Церква може проявляти пастирську поблажливість, піклуючись про те, щоб вони зберігали зв’язок з православною громадою і могли виховувати в Православ’ї своїх дітей. Священик, розглядаючи кожен окремий випадок, повинен пам’ятати слова апостола Павла: «Якщо якийсь брат має дружину невіруючу, і вона згодна жити з ним, то він не повинен залишати її; і дружина, яка має чоловіка невіруючого, а той згоден жити з нею, нехай не лишає його. Чоловік бо невіруючий освячується в дружині веруючій, і дружина невіруюча освячується в чоловікові» (1 Кор. 7: 12-14).

  1. Визнання церковного шлюбу, що втратив канонічну силу

Шлюбний союз припиняється смертю одного з подружжя: «Дружина законом прив’язана, поки живе чоловік її; якщо ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж за кого хоче, тільки в Господі» (1 Кор. 7:39).

За життя подружжя їх союз повинен бути непорушним по слову Спасителя: «Що Бог з’єднав, людина хай не розлучає» (Мф. 19: 6). У той же час, ґрунтуючись на євангельському вченні, Церква визнає можливість припинення шлюбу за життя подружжя в разі перелюбу одного з них (Мф. 5:32; 19: 9). Визнання церковного шлюбу, що втратив канонічну силу також можливо при наявності обставин, які впливають на шлюбний союз настільки ж руйнівна, як і перелюб, або які можуть бути уподібнені смерті одного з подружжя.

В даний час Російська Православна Церква на підставі священних канонів, визначення Священного Собору Православної Російської Церкви 1917-1918 років «Про приводи до розірвання шлюбного союзу, освяченого Церквою», а також Основ соціальної концепції Російської Православної Церкви вважає припустимими для розгляду питання про визнання церковного шлюбу таким, що втратив канонічну силу наступні приводи:

а) відпадання одного з подружжя від Православ’я;

б) перелюбство одного з подружжя (Мф. 19: 9) і протиприродні пороки;

в) вступ одного з подружжя в новий шлюб відповідно до цивільного законодавства;

г) нездатність одного з подружжя до шлюбного співжиття, що стала наслідком навмисного самокалічення;

д) захворювання одного з подружжя, яке при продовженні подружнього співжиття може завдати непоправної шкоди іншому дружину або дітей;

е) медично засвідчені хронічний алкоголізм або наркоманія чоловіка, в разі його відмови від лікування і виправлення способу життя;

ж) безвісна відсутність одного з подружжя, якщо воно триває не менше трьох років при наявності офіційного свідоцтва уповноваженого державного органу; зазначений термін скорочується до двох років після закінчення військових дій для подружжя осіб, зниклих без вісті в зв’язку з такими, і до двох років для подружжя осіб, зниклих без вісті в зв’язку з іншими лихами і надзвичайними подіями;

з) зловмисне залишення одного чоловіка іншим (тривалістю не менше року);

і) вчинення дружиною аборту при незгоді чоловіка або примус чоловіком дружини до аборту;

к) належним чином засвідчене посягання одного з подружжя на життя або здоров’я другого з подружжя або дітей;

л) невиліковна тяжка душевна хвороба одного з подружжя, що настала протягом шлюбу, яка підтверджується медичним свідченням і усуває можливість продовження шлюбного життя.

При наявності одного з перерахованих вище підстав одна зі сторін може звернутися до єпархіальної влади з проханням розглянути питання про визнання її церковного шлюбу, що втратив канонічну силу. Священнослужителям ставиться в обов’язок всіляко застерігати осіб, які шукають розлучення, чи не приймати поспішних рішень, але, по можливості, примиритися і зберегти свій шлюб. Наявність рішення світських органів влади про розірвання шлюбу не є перешкодою для винесення церковною владою самостійного судження і власного рішення по боргу пастирської опіки, відповідно до церковних канонів, а також нормами, що містяться в цьому документі.

За дослідженні питання єпархіальний архіерей5 може видати свідоцтво про визнання даного шлюбу таким, що втратив канонічну силу і про можливість для невинною боку вінчатися другим або третім шлюбом. Винної сторони така можливість також може бути надана після принесення покаяння і виконання єпитимії.

Фактичний розгляд справ і видачу згаданих свідчень може, з благословення єпархіального архієрея, здійснюватиме спеціальна комісія, що складається з пресвітерів і, по можливості, очолювана вікарним архієреєм, якщо такий є в єпархії. Також ці функції можуть бути покладені на єпархіальний церковний суд. Справи розглядаються комісією або судом колегіально, а при необхідності – з вислуховування сторін. До повноважень комісії (єпархіального суду) відноситься підтвердження винності (невинності) кожного боку.

Рішення про визнання церковного шлюбу, що втратив канонічну силу приймається в єпархії за місцем фактичного проживання подружжя. У разі проживання подружжя в різних єпархіях питання має розглядатися в тій єпархії, де проживає чоловік ініціює розлучення.

У разі наміру когось із подружжя прийняти чернечий постриг і направлення відповідного прохання єпархіальному архієрею церковний шлюб може бути визнаний таким, що втратив канонічну силу при дотриманні наступних умов:

1) наявність письмової згоди другого з подружжя;

2) відсутність неповнолітніх дітей або інших осіб, які перебувають на утриманні чоловіка, який мав намір прийняти чернецтво.

Постриг, досконалий без дотримання цих умов, може бути визнаний недійсним, а наслідки його регулюються Положенням про монастирі і чернецтво.

Додаток

Про кровну спорідненість

У кровній спорідненості по бічній лінії складаються:

  • в другому ступені – рідні брати і сестри, в тому числі єдинокровні і єдиноутробні (тут і далі);
  • в третього ступеня – дядьки й тітки з племінниками і племінницями;
  • в четвертого ступеня :
  • двоюрідні брати і сестри між собою;
  • двоюрідні дідусі та бабусі з онучатими племінниками і племінницями (тобто з онуками або онуками своїх рідних братів або сестер);
  • в п’ятого ступеня –
  • дана особа з дітьми своїх двоюрідних братів або сестер;
  • в шостого ступеня –
  • троюрідні брати і сестри між собою;
  • дана особа з онуками і внуками своїх двоюрідних братів чи сестер.

________________________________________

[1] – Див. Документ «Про релігійно-освітнє та катехізичне служіння в Руській Православній Церкві». II, 2.

[2] – Визначення Священного Собору Православної Російської Церкви 1917-1918 рр. «Про приводи до розірвання шлюбного союзу, освяченого Церквою», п. 10.

[3] – Основи соціальної концепції, Х.2.

[4] – Основи соціальної концепції, Х.2.

[5] – «Здійснюючи нагляд за канонічним порядком і церковною дисципліною, єпархіальний архієрей … відповідно до канонів вирішує питання, що виникають при укладанні церковних шлюбів і розлучень» (Статут Руської Православної Церкви, глава XV, 19, г)

Інформаційна служба Архієрейського Собору

Патріарх.ua

Послухати молитви

Молитви ранкові


Молитви вечірні


Канони Ісусу Найсолодшому, Пресвятій Богородиці, Ангелу Хранителю


Акафіст Ісусу Сладчайшему


Послідування до Святого Причастя


Подячні молитви по Святому причащання

Посилання

links links links
links links links
links links links

Наші банери:

links links links
Версія для комп'ютерів